Зрештою, університет – це ніколи не стіни, не холодний камінь аудиторій і не перелік інвентарних номерів; університет – це передовсім живий пульсуючий нерв, це люди, котрі здатні вдихнути життя у порожнечу, перетворивши казенний простір на місце сили. Саме це цими днями блискуче довела наша молода генерація біологів, презентувавши на катедрі біології та екології Карпатського університету свій амбітний проєкт «Зелена стіна знань» – справжній маніфест новітнього бачення освіти.
Історія цього успіху, зіткана зі сміливості та інтелекту, почалася з того, що наша ініціативна група – Вікторія Маланій, Ярослав-Юрій Касіцкі та Христина Войтків, – пройшовши крізь горнило інтенсивів від «Теплого міста» (і тут не можна не згадати про синергію з ГО «Екологіф»), зуміла конвертувати свою ідею у реальний ґрант. Вони замахнулися на святе – змінити саму візію навчального процесу, довівши, що академічна суворість цілком може (і мусить!) співіснувати з природною гармонією.
«Зелена стіна» – це не просто декорація, як могло б здатися невтаємниченому оку; це складна, майже жива істота, біотехнологічний вертисадок, що функціонує як потужний біофільтр, де кожна рослина, виплекана дбайливими руками студентів, працює на очищення повітря та психологічне розвантаження. Тут, серед шелесту листя, біля інтегрованого акваріума та дзеркал, що розсувають межі реальності, ти починаєш розуміти: ось воно, майбутнє, де QR-коди ведуть не в суху статистику, а в глибину пізнання живої матерії.
За лаштунками цієї краси стоїть титанічна праця цілої команди – від координаторки Вікторії Маланій і креативних менеджерів Ярослава-Юрія та Христини до тих, хто став незамінними руками проєкту: Ольги Позняк, Олександра Піддубного, Степана Мельника і ментора доцента Андрія Замороки. Це той випадок, коли проєкт переростає сам себе, гуртуючи довкола ідеї увесь факультет, студентів і викладачів. І тепер, коли цей простір наповнився барвами життя, стає очевидним: саме з таких «маленьких цеглинок» і будується той великий світ, у якому нам всім хочеться жити